Ми продовжуємо цикл аналітичних матеріалів про євроінтеграцію України. Наша мета – зробити складний технічний і політичний процес зрозумілим для широкої аудиторії: пояснити, що відбувається на переговорних майданчиках Брюсселя і Києва, чому це важливо для кожного українця та що конкретно змінює наближення до ЄС у повсякденному житті країни. У першому матеріалі ми розповідали, чи може Україна стати членом Євросоюзу вже у 2027 році. У цьому – розбираємося, звідки ЄС бере гроші, куди їх витрачає і яку роль у цій системі відіграє Україна вже сьогодні – ще до вступу.
Про що взагалі йдеться: що таке бюджет ЄС
Уявіть собі велику спільну касу, до якої всі сусіди скидаються щомісяця, а потім спільно вирішують, на що витратити: на ремонт під’їзду, охорону, чи на допомогу тим, кому зараз скрутно. Бюджет Євросоюзу – приблизно так само, тільки сусідів 27, а під’їзд – розміром з континент.
Є два рівні планування. Перший – довгостроковий, так званий Багаторічний фінансовий рамковий план (МФР), який затверджується на сім років наперед і встановлює загальні ліміти витрат по всіх напрямках [1]. Другий – щорічний бюджет, який уточнює, скільки саме витратити цього конкретного року в межах того рамкового плану. Це як мати накопичувальний фонд на 7 років, але щороку окремо вирішувати – скільки саме списати цього разу.
Скільки коштує ЄС зараз: цифри 2025 і 2026 років
Поточний рамковий план діє з 2021 по 2027 рік. Його загальний обсяг – близько €1,074 трильйона на сім років [2], плюс ще €750 млрд позик та грантів у рамках відновного фонду NextGenerationEU, запущеного після COVID-19.
Щорічний бюджет ЄС на 2025 рік склав €199,4 млрд у зобов’язаннях та €155,2 млрд у реальних виплатах [3]. Простіше кажучи: зобов’язання – це те, що ЄС пообіцяв профінансувати; виплати – те, що фактично перерахував у касу. Різниця між ними – норма для багаторічного бюджетного планування.
Бюджет ЄС на 2026 рік вийшов дещо меншим за зобов’язаннями – €192,8 млрд, проте реальні виплати зросли до €190,1 млрд [4]. Таке зменшення зобов’язань при зростанні платежів – не скорочення амбіцій, а технічне: просто у 2025-му ЄС наробив більше авансових обіцянок, а у 2026-му прийшов час їх виконувати.
Велика реформа: що пропонує Єврокомісія на 2028-2034
16 липня 2025 року Єврокомісія оприлюднила своє бачення нового бюджету на наступний семирічний цикл. Цифра заголовна – майже €2 трильйони на 2028–2034 роки [5]. Урсула фон дер Ляєн назвала його «найамбітнішим бюджетом за всю історію». Але реальність дещо скромніша за рекламу.
У відсотках до ВНД (валового національного доходу) ЄС – це зростання з нинішніх ~1,1% до 1,26%. Доповідь Маріо Драгі ще у 2024 році зафіксувала дефіцит вкладень на рівні 4-5% ВВП [6]. Пропонована надбавка ж – лише 0,15%. Це приблизно як лікар скаже, що вам потрібно схуднути на 20 кілограмів, а ви вирішите для початку відмовитися від одного цукерка на тиждень.
Але є і нюанс: частина цих грошей піде на погашення боргів, зроблених під час пандемії (виплати за NextGenerationEU починаються якраз у 2028-му). Економісти підраховують, що з урахуванням цих виплат реальний «новий» бюджет буде ближчим до 1,13% ВНД [7] – тобто збільшення порівняно з нинішнім фактично мінімальне.
Куди підуть гроші: де скорочення, де зростання
Ключова ідея нового бюджету – перерозподіл пріоритетів. ЄС хоче менше витрачати на те, що робив завжди (сільгоспсубсидії та регіональний розвиток), і більше – на те, що диктує сучасність (конкурентоспроможність, оборона, наукові дослідження).
Сільськогосподарська політика (CAP). Зараз вона поглинає понад 30% бюджету ЄС (у 1980-х було більше 70% – теж прогрес, хоча й повільний). За новим планом – знижується до 25% [8]. Фермерські лобі вже обурені, і цілком дієво: Брюссель погодився додати ще €45 млрд фермерських субсидій, щоб протягнути угоду з Mercosur. Таким є реальне EU-politics в дії.
Когезійна (регіональна) політика. Замість окремих фондів (ESF для людей, ERDF для регіонів) буде запроваджено Національні та Регіональні Партнерські Плани – єдиний документ для кожної країни [9]. Ідея – більше гнучкості. Ризик – розмивання конкретних соціальних цілей у загальному котлі. Коаліція з 68 європейських мереж вже виступила проти такого злиття [10], назвавши його загрозою для захисту найвразливіших груп населення.
Конкурентоспроможність. Новий Європейський фонд конкурентоспроможності (ECF) обсягом €234 млрд – це серце реформи. Плюс €175 млрд на дослідницьку програму Horizon [11]. Все разом – €409 млрд. Але критики нагадують: ці гроші мають покрити більше 140 різних пріоритетів – від штучного інтелекту до сталого туризму. Коли хочеш фінансувати все, ризикуєш не профінансувати нічого як слід.
Оборона. Вперше в такому масштабі – €131 млрд через оборонне вікно фонду конкурентоспроможності. Це у п’ять разів більше, ніж у попередньому бюджетному циклі [12]. Мобільність військ отримає десятикратне збільшення фінансування. Для країни, яка воює й прагне до ЄС, – це важливий сигнал.
Звідки гроші: нові джерела доходів ЄС
Якщо витрати зростають – потрібні нові доходи. Єврокомісія пропонує п’ять нових «власних ресурсів» [13]:
- Надходження від торгівлі квотами на викиди (ETS) – очікується ~€9,6 млрд на рік.
- Вуглецевий прикордонний механізм (CBAM), тобто мита на «брудний» імпорт – ~€1,4 млрд.
- Збір за неутилізований електронний відхід – ~€15 млрд на рік.
- Акциз на тютюн – ~€11,2 млрд.
- Щорічний паушальний внесок великих компаній з оборотом понад €100 млн (CORE) – ~€6,8 млрд.
Ця остання ідея викликає суперечки: великі компанії в різних секторах мають дуже різні рентабельності, тож єдиний збір буде несправедливо нерівномірним. Цинічні спостерігачі додають, що поява цього збору схожа на відмову від попередньої ідеї «цифрового податку» – схоже, під тиском адміністрації Трампа.
Також пропонується скоротити частку митних зборів, яку країни-члени залишають собі за «збір» – з 25% до 10%. Логіка проста: митний союз – спільний, і доходи від нього мають іти переважно до спільної каси.
Україна та бюджет ЄС: велика схема підтримки
І тут – найцікавіше для українського читача. Як виглядає допомога Україні в контексті бюджету ЄС?
По-перше, важливо розуміти: більша частина фінансової підтримки України не проходить через класичний бюджет ЄС. Це позабюджетні механізми – позики, гарантії, заморожені активи Росії. Це свідоме конструктивне рішення: так простіше отримати згоду всіх 27 країн і не «конкурувати» з іншими статтями бюджету.
З лютого 2022 року ЄС та держави-члени разом надали Україні підтримку на близько €193 млрд у різних формах – фінансовій, військовій, гуманітарній та у вигляді допомоги біженцям [14].
Ключовий інструмент – Ukraine Facility (Фонд підтримки України), запущений у 2024 році. Його загальний обсяг – €50 млрд на 2024–2027 роки. Зі станом на початок 2026-го вже залучено €36,8 млрд [15]. Гранти в рамках цього фонду фінансуються з бюджету ЄС через спеціальний «Резерв для України» – але він формується понад звичайними витратними стелями бюджету, тобто не «відбирає» кошти в інших програм.
У грудні 2025 року лідери ЄС домовилися про кредитний пакет на €90 млрд для України на 2026–2027 роки [16]. Цю угоду в лютому 2026 ратифікував Європейський парламент – 458 голосами «за» [17]. З €90 млрд: €30 млрд – на бюджетну підтримку та макрофінансову допомогу, і ще €60 млрд – на оборонні потреби, насамперед закупівлю зброї та підтримку оборонної промисловості. Цей пакет покриває орієнтовно дві третини потреб України у фінансуванні на ці два роки (загальна оцінка МВФ – €135,7 млрд).
Важливо: позика має особливу умову погашення. Україна повертатиме борг лише після того, як Росія виплатить їй репарації. До того часу заморожені активи Центробанку РФ – понад €210 млрд [18] – залишатимуться заблокованими і можуть бути спрямовані на погашення.
Якщо рахувати все разом – і бюджетні, і позабюджетні джерела, і двосторонню допомогу держав-членів – частка, яку ЄС витрачає на підтримку України, є однією з найбільших статей допомоги в сучасній європейській історії. Для розуміння масштабу: лише в 2026 році одна позика становить майже половину всього річного бюджету ЄС.
Хто проти нового бюджету: «скромний клуб»
Навіть скромне збільшення бюджету до 1,26% ВНД викликало спротив з боку кількох країн – Німеччини, Нідерландів, Австрії, Швеції, Фінляндії та Данії. Вони назвали пропозицію «неприйнятною» [19]. Логіка зрозуміла: у кожної з цих країн є власні проблеми з державними фінансами, а ще кожна з них витрачає дедалі більше на оборону. Платити більше до спільної каси в такій ситуації – непросте рішення для будь-якого уряду, якому треба пояснюватися перед виборцями.
Але є й інший аргумент: без достатнього бюджету ЄС стає менш здатним реагувати на кризи – а їх у найближчі сім років точно буде немало.
Цікавинка: хто фінансує євроінтеграцію – і як це виглядає на практиці?
Якщо коротко: на фінансовому боці євроінтеграції – сам ЄС. Але механізм цікавіший, ніж здається. Є три фази фінансування, і кожна має свою логіку.
Фаза перша: ще до вступу – гроші на реформи
Задовго до того, як нова країна підписує договір про вступ, ЄС починає її фінансувати – через спеціальний Інструмент допомоги на передвступному етапі (IPA) [21]. Це гроші на реформи: перебудову судової системи, антикорупційні органи, адаптацію законодавства під стандарти ЄС, підготовку держслужбовців, стандарти безпеки харчових продуктів – фактично на всю ту бюрократичну роботу, яку потрібно зробити «до» членства. На поточний період 2021–2027 бюджет IPA III становить €14,2 млрд для всіх кандидатів разом. Для розуміння масштабу: маленька Албанія з 2,8 млн населення отримала за 2014–2020 роки €640 млн, Сербія – €1,5 млрд [22]. Польща ж у рамках попередніх передвступних програм (Phare, ISPA, SAPARD) отримала ще до вступу у 2004 році €5,5 млрд [23] – і це лише аванс. Головна каса відкривається пізніше.
Важливо: IPA фінансує не лише реформи, але й привчає державний апарат до самої процедури роботи з фондами ЄС. Бо вміння отримати гроші і вміння їх освоїти – це, як покаже досвід нових членів, дві абсолютно різні навички.
Фаза друга: перший рік у клубі – момент істини
Відразу після вступу нова країна стикається з парадоксом: вона починає платити до бюджету ЄС з першого ж дня (внески розраховуються від ВНД та ПДВ і надходять щомісяця), але отримувати великі виплати зі структурних фондів – значно повільніше. Причина проста: фонди працюють за принципом co-financing та відшкодування. Спочатку треба витратити власні гроші, запустити проєкт, пройти аудит – і лише потім ЄС повертає свою частку. Польща після вступу у 2004-му мала право на €8,3 млрд у рамках когезійних фондів за перші два роки, але на початку фактично освоювала лише мізерну частку – через брак підготовлених проєктів та адміністративного досвіду [24]. Показник поглинання (absorption rate) ERDF у Польщі на кінець 2005-го становив лише 18,5% – серед найнижчих у ЄС. Тобто гроші є, але їх ще треба навчитися брати.
Саме тому передвступний період – і особливо IPA – такий важливий: він не лише фінансує реформи, але й готує інституційну «м’язову пам’ять» для роботи з великими фондами після вступу.
Фаза третя: повноцінне членство – структурні фонди та когезія
Через кілька років після вступу, коли адміністративна машина «розігрівається», відкривається справжня фінансова сила членства. Основні інструменти – Фонд регіонального розвитку (ERDF), Соціальний фонд (ESF) та Фонд когезії (Cohesion Fund) [25]. Когезійний фонд доступний країнам, ВНД яких на душу населення нижчий за 90% від середнього по ЄС – тобто саме таким країнам, як Україна сьогодні. Гроші з цих фондів йдуть на дороги, залізниці, очисні споруди, університети, лікарні, підтримку малого бізнесу – фактично на комплексну модернізацію країни. Але є умова: країна-отримувач мусить забезпечити власне співфінансування – зазвичай від 15% до 25% вартості проєкту. Решту покриває ЄС.
Польський приклад тут найпромовистіший. За 2004-2023 роки Польща отримала понад €163 млрд (нетто) [26] з бюджету ЄС – і це за вирахуванням власних внесків. Майже €161 млрд пішов саме на когезійну політику [27]. За цей же час ВВП на душу населення Польщі зріс із 49% від середнього по ЄС у 2004-му до понад 80% у 2023-му. За підрахунками дослідників, членство в ЄС дало Польщі приблизно +40% до ВВП на душу населення порівняно зі сценарієм без вступу – і близько 464 тисяч нових робочих місць завдяки фондам ЄС [28].
А як для України?
Усі 13 держав, які вступили до ЄС після 2004 року, досі отримують з бюджету ЄС більше, ніж вносять [20]. Для України з її низьким ВВП на душу населення і величезними потребами в реконструкції ця модель означала б доступ до масштабних фондів – потенційно найбільший обсяг структурного фінансування на одну країну в історії ЄС. Але є і зворотний бік: для «старих» платників розширення клубу означає менші виплати назад. Саме тому питання вступу України невіддільне від питання реформи самого бюджету ЄС – і саме тому новий МФР 2028-2034 є таким важливим для долі вступу України.
Поки формально Україна вже отримує фінансування в рамках IPA III і Ukraine Facility – тобто фаза перша вже йде. А ось фази друга і третя залежатимуть від того, коли і на яких умовах відбудеться вступ – і чи буде до того часу реформований бюджет ЄС.
Замість висновку: що все це означає для України
Новий бюджет ЄС – це не просто цифри в брюссельських таблицях. Це відображення того, яким ЄС хоче бути у наступні сім років: більш оборонним, більш конкурентним, трохи менш щедрим до фермерів і регіонів. Для України – це і безпосередня підтримка (через Facility та нову позику), і контекст майбутнього членства.
Поки переговори щодо бюджету тривають між Єврокомісією, Радою ЄС та Парламентом – а вони ще тільки починаються і завершаться не раніше 2026–2027 років – Україна спостерігає зі статусом кандидата. Кожне рішення щодо реформи когезійних фондів, сільськогосподарських субсидій чи правила про верховенство права безпосередньо визначатиме, в якій системі опиниться Україна після вступу.
Бюджет ЄС – це, зрештою, документ про спільні цінності та спільні пріоритети. І те, скільки місця в ньому знайдеться для України, залежить не лише від Брюсселя, а й від того, наскільки впевнено Київ просувається шляхом реформ.
Матеріал підготовлено Валентиною Соловйовою, проєктною менеджеркою Pro Justice на основі публікацій Politico, European Policy Centre, Promote Ukraine та Ukrainska Pravda (лютий 2026). Це перший матеріал циклу про євроінтеграцію України.
Джерела та першоджерела
