Від Pro Justice. Ми розпочинаємо цикл аналітичних матеріалів про євроінтеграцію України. Наша мета – зробити складний технічний і політичний процес зрозумілим для широкої аудиторії: пояснити, що відбувається на переговорних майданчиках Брюсселя і Києва, чому це важливо для кожного українця та що конкретно змінює наближення до ЄС у повсякденному житті країни. У цьому першому матеріалі ми зупинимося на ключовому питанні сьогодення – чи може Україна стати членом Євросоюзу вже у 2027 році.

Звідки взявся 2027 рік?

Ще рік тому дата «1 січня 2027 року» звучала як побажання, а не як робочий орієнтир. Сьогодні ситуація принципово інша. Президент Зеленський публічно заявив, що Україна буде «технічно готова» до інтеграції з ЄС у 2027 році. Голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн поставила пріоритетом повну енергетичну та секторальну інтеграцію до початку того ж року. А Комісар ЄС з питань розширення Марта Кос, виступаючи на Мюнхенській безпековій конференції у лютому 2026 року, відкрито визнала: нинішня методологія вступу розроблялася для мирних часів і потребує корінного перегляду.

Важливим став і геополітичний чинник: адміністрація Трампа включила дату 1 січня 2027 року як один із можливих елементів рамки безпекових гарантій у мирному врегулюванні. Це перетворило вступ до ЄС із суто технічного питання на геополітичний інструмент.

Як влаштований процес: коротко про головне

Щоб зрозуміти, наскільки 2027 рік є реалістичним, слід знати, як виглядає сам процес. Стандартне вступне законодавство ЄС – так зване acquis communautaire – складається з 35 тематичних розділів, згрупованих у шість кластерів: від фундаментальних реформ (правосуддя, антикорупція) до зовнішніх відносин, зеленого курсу й аграрної політики.

У грудні 2025 року Україна успішно завершила скринінг – дворічний процес порівняння українського законодавства з нормами ЄС. Це відкрило шлях до кластерних переговорів. За словами Віце-прем’єра з питань євроінтеграції Тараса Качки, у 2026 році пріоритетом залишається Кластер 1: судова реформа й антикорупційна інфраструктура. Без «стійкого та незворотного» прогресу у цих сферах жоден інший кластер не може бути закритий – такий принцип «Fundamentals First» є залізним правилом Брюсселя.

«Зворотне розширення»: що це означає на практиці

Саме через складність і тривалість стандартної процедури у Брюсселі з’явилася концепція, яку французький президент Макрон неофіційно назвав «зворотним розширенням». Логіка проста: замість того щоб чекати завершення всіх 35 розділів переговорів, надати Україні місце за столом ЄС вже у 2027 році – з частковими правами і чіткими зобов’язаннями завершити правову інтеграцію в подальшому.

Фінансові видання Financial Times і Politico зафіксували, що ця ідея обговорюється всередині інституцій ЄС цілком серйозно. Паралельно просувається тактика секторальної інтеграції: включення України в Єдину зону платежів у євро (SEPA), підключення до електромережі ENTSO-E та вирівнювання стандартів Єдиного цифрового ринку. Кожен такий крок створює «економічну точку неповернення», яка робить подальшу інтеграцію незворотною навіть без остаточного юридичного завершення.

Чи бувало таке раніше? Досвід, який варто знати

Варто зазначити, що прецеденти нестандартних підходів до розширення ЄС існують. Румунія і Болгарія у 2007 році вступили до Союзу з так званим «Механізмом співпраці та верифікації» (CVM) – особливим режимом моніторингу судової реформи та боротьби з корупцією, який тривав роки після формального членства. Це рішення дозволило не гальмувати розширення і водночас зберегти важелі впливу на проведення реформ.

Досвід засвідчує: тимчасові механізми спрацьовують найкраще, коли вони чітко обмежені в часі та прив’язані до конкретних, вимірюваних критеріїв. Для України, з огляду на безпрецедентний геополітичний контекст і масштаб вже проведених реформ навіть в умовах повномасштабної війни, такий підхід видається не лише прийнятним, але й виправданим.

Три виклики, які не можна ігнорувати

Аналітики Європейського центру політики (EPC) виділяють три ключові суперечності, які супроводжують ідею прискореного вступу. По-перше, питання рівноправності: будь-яке «членство другого сорту» є неприйнятним – Президент України про це заявив відкрито, і він має рацію. Тимчасова диференціація можлива, але вона має бути строго обмеженою і чітко пов’язаною з реформами.

По-друге, існує ризик, що форсований вступ України перетвориться на суто двосторонній проєкт і залишить осторонь інших кандидатів – держави Західних Балкан і Молдову, які роками вирівнюються під стандарти ЄС. Якщо вони дійдуть висновку, що принцип «реформи в обмін на членство» замінено на принцип «геополітична цінність в обмін на членство», довіра до євроінтеграційного процесу суттєво підірветься.

По-третє, Союз із понад 30 членами вимагає реформи власних інституцій: механізмів прийняття рішень, бюджетної архітектури, механізму голосування. Розширення без внутрішнього реформування ЄС загрожує паралічем. Утім, не варто доводити ці реформи до досконалості перед вступом – натомість розширення саме по собі може стати каталізатором необхідних змін.

Що відбувається зараз і чому це важливо

На початку 2026 року Україна вже відкрила переговори за кластерами 1, 2 і 6, а 3 березня заплановано зустріч міністрів у справах ЄС на Кіпрі – щоб отримати вимоги до решти трьох кластерів і формально відкрити всі 35 розділів одночасно. Це амбітна, але технічно можлива ціль.

Водночас залишається реальний ризик гальмування. Право вето окремих держав-членів у Раді ЄС може заблокувати будь-який із кластерів. Внутрішні вагання як у Брюсселі, так і в Києві здатні перетворити 2026 рік із року рішень на рік зволікань. Саме тому роль громадянського суспільства, медіа та обізнаних громадян – тих, хто розуміє деталі процесу і здатен тиснути на відповідальних осіб – стає критичною.

2027 рік – це не фінішна пряма, а точка зльоту. Навіть «технічна готовність», про яку говорить Україна, означає лише відкритість шляху, а не завершення маршруту. Повноцінна правова та інституційна інтеграція займе роки. Але якщо 2027-й стане роком, коли Україна отримає формальне місце за столом ЄС – навіть у перехідному форматі – це матиме незворотній характер. А незворотність у нинішніх умовах є найціннішою гарантією.

Матеріал підготовлено на основі публікацій Politico, European Policy Centre, Promote Ukraine та Ukrainska Pravda (лютий 2026). Це перший матеріал циклу про євроінтеграцію України.