Представлені у звіті результати кількісного соціально-правового дослідження на тему «Оцінка інституту судового контролю в адміністративному судочинстві» дозволяють сформулювати висновки щодо практики застосування інституту звіту про виконання судових рішень. Зібрані емпіричні дані мають потенціал стати орієнтиром для подальшого розвитку правової системи України, удосконалення механізмів юридичної відповідальності та утвердження принципу верховенства права.

Дослідження мало на меті здійснити комплексну оцінку чинного стану, практик застосування та перспектив удосконалення інституту судового контролю, зокрема у частині подання звіту про виконання судового рішення. Загальна вибірка становила 460 респондентів, серед яких – судді, позивачі, відповідачі та їхні представники.

Стислий огляд отриманих результатів засвідчує наявність чітко виражених тенденцій, серед яких – домінування двох ключових причин невиконання судових рішень: недостатнє фінансування (58%) та відсутність ефективних механізмів примусового виконання (43%). Крім того, позивачі та їхні представники часто акцентують на слабкості судового контролю після винесення рішення.

Рівень поінформованості респондентів про інститут судового контролю оцінюється як достатньо високий: 68% респондентів вважають свої знання середніми або високими. Найчастіше інструмент звітування застосовувався в адміністративних справах, пов’язаних із соціальним забезпеченням. Водночас 61% опитаних або взагалі не застосовували цю процедуру, або робили це епізодично. У контексті цивільного та господарського судочинства лише третина респондентів відзначила належний рівень обізнаності із судовим контролем поза межами адміністративної юрисдикції.

Оцінка ефективності інституту судового контролю стала однією з ключових тем опитування: 31% суддів та 28% позивачів вважають його дієвим. Серед основних бар’єрів до ефективного застосування – формалізований характер звітів, пасивність суду, брак персональної відповідальності суб’єктів виконання. Частина судових рішень залишається невиконаною навіть після встановлення судового контролю.

У частині практик застосування: 76% суддів мають досвід встановлення судового контролю за виконанням рішення, тоді як 35% позивачів зверталися до суду з відповідними заявами. Серед відповідачів 45% стикалися з необхідністю подавати звіт про виконання.

Судді оцінили ефективність застосованого судового контролю наступним чином: 31% вважають його «дуже/скоріше дієвим», 57% – «частково дієвим», 12% – «скоріше/зовсім не дієвим». Схожі оцінки надали і позивачі: 28% – «дієвий», 35% – «частково», 32% – «недієвий», 5% – не визначилися. Серед відповідачів відповідні показники склали: 24% – «дієвий», 42% – «частково», 27% – «недієвий», 7% – «важко відповісти».

До основних переваг інституту респонденти зараховують: додаткові гарантії для позивачів, підвищення дисципліни органів влади, утвердження принципу верховенства права, зростання ефективності правосуддя та довіри до судової системи.

Водночас були виявлені й недоліки: формальний характер звітів, відсутність персоніфікованої відповідальності, обмеженість примусових інструментів впливу, перевантаженість суддівського корпусу та неможливість реального виконання судових рішень унаслідок браку коштів.

Респонденти також надали оцінки потреби в законодавчих та інституційних змінах. Зокрема, 49% вважають за необхідне вдосконалити положення процесуального законодавства щодо звітування; 47% підтримують запровадження спеціалізованої процедури; 77% – впровадження єдиної електронної системи моніторингу виконання рішень. 32% виступають за розширення повноважень суддів у межах судового контролю, водночас 33% – не вбачають такої потреби, ще 33% – не змогли визначитися з позицією.

Серед пріоритетних заходів, що, на думку респондентів, сприятимуть підвищенню ефективності інституту: посилення відповідальності за невиконання рішень, включаючи автоматичне нарахування штрафів (44%); надання суду повноважень ініціювати дисциплінарну відповідальність посадових осіб (34%).

Крім того, у межах дослідження було проаналізовано вплив повномасштабної війни на застосування судового контролю. Серед основних наслідків війни респонденти відзначають: додаткове навантаження на суди у відносно безпечних регіонах, використання відповідачами обставин форс-мажору, а також обмежений доступ до виконання рішень у районах активних бойових дій.

Дослідження проведено ГО «Міжрегіональний експертний центр «PRO Justice», в межах проєкту дослідження ЗАП та судового контролю, що реалізується за підтримки Проєкту ЄС «Право-Justice».